Автор: Владислав ОБУХ, «Укрінформ» 27 Декабря 2021 08:42

Оподаткування селян у «ресурсному» законі: справедливість чи збиткування?

Аналізуємо, чого чекати від впровадження мінімального податкового зобов’язання (МПЗ) для власників земельних наділів площею понад 0,5 га

У хвалення напередодні резонансного законопроєкту № 5600 про внесення змін до Податкового кодексу неабияк збурило соцмережі. Більшість коментарів, що стосуються намірів знизити поріг оподаткування земельних ділянок із двох гектарів до 50 соток, – із тих, які в ефірі зазвичай «запікують», а в офіційних ЗМІ не публікують.

Оцінки експертів, як і годиться, менш експресивні. Серед них є як прибічники, так і противники нововведень. Перші вважають, що наводити лад в оподаткуванні давно час – на всіх рівнях. Інші, погоджуючись із цим, кажуть, що починати варто зі сфер, де держава втрачає набагато більше, а не з фінансового тиску на селян, для декого з яких город і пай – чи не єдині джерела прибутків і головні інструменти для виживання. З огляду на це добре, що, ухвалюючи таке рішення, депутати, як-то кажуть, однією рукою спростили процедуру створення селянами фермерського господарства. Але нікуди не годиться, коли іншою намагатимуться залізти до їхніх кишень...

Що ж конкретно передбачають резонансні зміни й чи справді такий страшний новий «податковий чорт», як дехто малює?

ПРО АРГУМЕНТИ «ЗА» ТА «ПРОТИ» НОВОВВЕДЕННЯ ТА МОЖЛИВІ ПРИХОВАНІ ЦІЛІ

Сплату мінімального податкового зобов’язання (МПЗ) при користуванні земельними ділянками сільськогосподарського призначення площею понад півгектара передбачено статтею 38 (пункти 1–4), якою пропонують доповнити Податковий кодекс України.

Приблизно дві сторінки тексту, які наробили стільки галасу в парламенті, ЗМІ, соцмережах, а тепер – і на кухнях і сільських лавочках. Питання хвилює всіх – і тих, хто самостійно обробляє землю, й тих, хто здає пай в оренду агрохолдингу чи фермерові.

Не потрібні жодні соціологічні опитування, щоб зрозуміти: більшість «понадпівгектарних латифундистів» вважають новий податковий підхід несправедливим. Адже їх «без суду й слідства» зарахували до числа тих, хто вирощує садовину та городину на продаж. І нікого при тому не хвилює, що в родині, яка хазяйнує на 60-ти сотках, приміром, може бути п’ятеро чи восьмеро дітей. Тож усього того надміру вирощеного якраз і вистачає їм на харчування та утримання господарства. Хіба що квасолі та гарбузового насіння заготівельникам продадуть на кілька сотень гривень... Це – аргументи, з якими автор погоджується як людина, котра виросла в селі.

Водночас – як прибічник справедливого підходу, за якого всі мають платити податки з будь-якого отриманого доходу (звісно ж, із передбаченими законом винятками) – не можу не погодитися й із доводами авторів законопроєкту № 5600. Голова комітету ВР із питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев пояснює ініціативу тим, що через відсутність оподаткування в цій сфері держава щороку втрачає до 10 мільярдів гривень, які насправді не поповнюють бюджети домогосподарств, а осідають у кишенях власників агрохолдингів і трейдерів, котрі заробляють на експорті вирощеної продукції на подрібнених (часто – лише на папері) земельних масивах. Саме вони, а не селяни, мовляв, і є основними вигодоотримувачами від такого статускво.

Тобто, одна з глобальних цілей законодавчої ініціативи начебто благородна – вирівнювання податкового навантаження на сільгоспвиробників і детінізація обробітку землі. Адже, за різними даними, без належного оподаткування (в кращому випадку – тільки зі сплатою «копійчаного» податку на землю, а здебільшого навіть без нього) господарська діяльність в Україні ведеться на 8–10 мільйонах гектарів.

Але є питання: чи до часу такі новації зараз, коли коронавірус зробив українських селян ще біднішими та вразливішими до фінансових ударів? Щоправда, до другого читання законопроєкту внесли зміни, згідно з якими перший період нарахування МПЗ – не 2021-й, як планувалося, а 2022 рік. Тобто податок уперше доведеться сплатити в 2023 році – за підсумками 2022-го. Втім, тут нове запитання: чи може хтось гарантувати, що в не такому вже й далекому 2023-му рівень добробуту українських селян суттєво підвищиться?

Третє запитання: а чи справді із цього потрібно починати боротьбу з мінімізацією податкових платежів, ухиляннями й податковими “скрутками” та іншими схемами й махінаціями, до яких вдаються люди, котрим земельне МПЗ не загрожує?

Дехто з політиків і експертів навіть каже, що відповідні податкові зміни вносили в інтересах великих землевласників і землекористувачів – тим паче, з наближенням дати допуску на земельний ринок юридичних осіб (із 1 січня 2024 року). Мовляв, наступний рік селяни ще якось похазяйнують на своїх наділах, а в 2023-му, коли почнуть надходити повідомлення про нарахування МПЗ за попередній рік, муситимуть замислитися: чи потрібна їм така «ноша»? Тож дехто вважає, що в кращому випадку селян у такий спосіб «стимулюватимуть» активніше передавати землю в оренду фермерам і агрохолдингам, що дозволятиме за рахунок орендної плати компенсувати суми, сплачені як МПЗ. У гіршому ж – і про це говорять не лише політики-популісти – власників паїв підштовхуватимуть до продажу своїх наділів. Економісти навіть підрахували, що такий «трюк» може збільшити земельний банк великих і середніх агровиробників щонайменше на один мільйон гектарів.

ХТО ПЛАТИТИМЕ НОВИЙ ПОДАТОК – ВЛАСНИК ПАЮ ЧИ ЙОГО ОРЕНДАР?

За підрахунками фахівців, потенційно нові правила нарахування МПЗ можуть стосуватися 45–48% сільських домогосподарств. Земельні наділи решти 52–55% – не більші півгектара. Також нововведення не стосуватиметься земельних ділянок (незалежно від площі), які станом на 1 січня 2022 року перебуватимуть у межах населених пунктів.

Поміж інших винятків – ділянки, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами, землі запасу, невитребувані земельні частки (паї), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім наділів, що передаються в оренду, земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення.

На перший погляд, нововведення нічим не загрожує власникам паїв, котрі самостійно не обробляють свої (зокрема й отримані в спадок) наділи, здаючи їх в оренду. Бо в цьому випадку МПЗ лягає на плечі (кишені) орендарів. «У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов’язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом» (пункт 3 статті 38 Податкового кодексу).

Однак тут маємо кілька «але». По-перше, частина великих і середніх агропідприємств у розрахунку на один гектар землі сплачують більше податків (податок на прибуток підприємств, ПДФО та військовий збір, єдиний податок, земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, рентну плату за спеціальне використання води), ніж умовні 1500 гривень МПЗ. Тобто, їм «не загрожують» жодні додаткові платежі за користування орендованими ділянками. Отже, держава не отримає додаткових коштів, на які розраховує.

По-друге, ті господарства, на загальному рівні оподаткування яких нарахування мінімального податкового зобов’язання таки позначиться, можуть «автоматично» зменшувати на суму своїх додаткових витрат розмір орендної плати. Звісно, за законом робити цього не можна. Але ж ми прекрасно знаємо, що більшість власників паїв (особливо – в глибинці) у відносинах із впливовими орендарями фактично безправні й на розмір орендної плати майже не вливають: що вирішив «хазяїн» (власник агропідприємства), на те й погоджуються. Звідси – й колосальна різниця в розмірах плати за пай у різних господарствах – навіть у межах одного адміністративного району.

І головне: застосувати відповідну норму цієї статті можна лише за умови офіційного оформлення відносин між орендарем і орендодавцем (власником земельної ділянки). Якщо ж ви просто домовилися з сусідом, що він за певну плату оброблятиме ваш пай, податкове повідомлення про нарахування МПЗ прийде вам. А от чи домовитеся ви з орендарем про компенсацію цієї суми?.. Навряд чи.

Що ж чекає на решту селянських домогосподарств? Відповідно до запропонованих змін, щороку за кожен гектар додаткової (понад 50 соток) площі родинам доведеться сплачувати мінімальний податок у 5% від оціночної вартості землі. За попередніми підрахунками, йдеться про 1400–1500 гривень. Для прикладу: людина, котра обробляє два гектари землі поза межами населеного пункту, має сплатити (2 – 0,5) х 1500) = 2250 гривень. Але не забуваймо, що йдеться про так би мовити середню температуру по палаті. МПЗ для власників бідних земель (приміром, на заході чи на півдні країни) може бути меншим, а ось тим, хто господарює на масних чорноземах, імовірно, доведеться платити й по 1800–2000 гривень (і навіть більше) за гектар.

Та є при цьому й хороша (відносно) новина: «Передбачені перехідні положення щодо застосування перехідного коефіцієнта про визначенні МПЗ. У 2022 та 2023 роках коефіцієнт буде зменшено з 0,05 до 0,04», – нагадують у парламентському комітеті з питань фінансів, податкової та митної політики. Тобто два роки мінімальне податкове зобов’язання нараховуватимуть за ставкою 4%, а не 5% оціночної вартості землі. Приблизно 1200–1300 замість 1400–1500 грн. за гектар.

Хороша новина для всіх платників земельного податку: його враховуватимуть при сплаті МПЗ. Тобто для того, хто сплатив податок на землю (зараз це 150–300 гривень за гектар на рік) мінімальне податкове зобов’язання буде меншим (1500 – 150 = 1350 гривень).

На думку експертів, аби уникнути плутанини й зайвих клопотів, платникам можуть нараховувати єдину суму за обома цими зобов’язаннями (в розмірі МПЗ), а потім уже автоматично «розщеплювати» платежі. Але це залежить від затвердження необхідних нормативних актів. Тож у разі підписання податкових змін Президентом чекатимемо на подальші рішення та роз’яснення ДПС.

До речі (не знаємо, чи надто це когось заспокоїть), на початковому етапі впровадження нововведення частині селян може пощастити: адже законопроєктом № 5600 до податкового законодавства вноситься норма, згідно з якою людина, котра має у володінні (користується) земельною ділянкою за межами населених пунктів площею понад 0,5 гектара, звільняється від сплати МПЗ, якщо контролюючий орган не вручив їй у передбачені законом терміни ППР (Податкове повідомлення-рішення) про нарахування такого платежу. Є й варіант, що люди навмисно уникатимуть вручення ППР (таке собі «податкове дезертирство»...).

ПРО ТЕ, ЧИ Є ШАНС МІНІМІЗУВАТИ ФІНАНСОВИЙ УДАР

Утім, мільйони наших співвітчизників зараз мріють, що документ у такому вигляді не набере чинності. Дехто ще вірить, що Президент може одразу не підписати документ, повернувши його на доопрацювання парламенту. Приводом для такого рішення глави держави, мовляв, може стати – перепрошуємо за тавтологію – «реакція на негативну реакцію» суспільства на податкові новації в сфері землекористування. Формальним приводом для доопрацювання документа може бути й те, що в зв’язку зі зниженням вартості залізної руди на світових ринках рентна плата за користування українськими надрами, заради збільшення якої свого часу й ініціювали законопроєкт, буде навіть меншою, ніж зараз. Отже очікуваних додаткових надходжень держава не отримає. Хоча у варіант повернення закону на доопрацювання мало хто з експертів вірить, оскільки від цих податкових змін залежить виконання низки статей бюджету-2022.

Якими можуть бути рецепти «пом’якшення» в разі підписання й набрання податковими змінами чинності? Перше, що спадає на думку (але це стосується, передовсім, не працевлаштованих офіційно селян), – скористатися позитивним положенням законопроєкту № 5600, згідно з яким право на реєстрацію селянського фермерського господарства матимуть особи, котрі володіють чи користуються більш ніж півгектарами землі (а не двома гектарами, як передбачено чинним законодавством).

Поміж плюсів цього кроку – те, що таке домогосподарство може розраховувати на преференції й допомогу в межах державних програм підтримки фермерства. Також сплачені ним як суб’єктом господарювання податки та збори братимуть до уваги при нарахуванні МПЗ. Дрібні фермери, як відомо, сплачують мінімальні податки, працюючи на спрощеній системі оподаткування. До того ж, «при обчисленні мінімального податкового зобов’язання платниками єдиного податку четвертої групи – фізичними особами – підприємцями, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України “Про фермерське господарство”, коефіцієнт “К” застосовується в половинному розмірі», – йдеться в ухваленому парламентаріями законопроєкті. Коефіцієнт «К», нагадаємо, – це ті 4–5% від грошової оцінки землі, які фігурують у формулі розрахунку МПЗ. Тобто, в 2022–2024 роках такі фермери сплачуватимуть лише 2% від грошової оцінки їхніх наділів, площа яких перевищує 0,5 га, а потім – 2,5%. Якщо ж такої грошової оцінки немає (це стосується всіх платників), МПЗ визначатимуть із урахуванням середньої оцінки вартості землі сільськогосподарського призначення у вашій області.

Говорячи про можливі вигоди від реєстрації фермерських господарств, не забуваймо: сплачуючи ЄСВ, ви в майбутньому можете розраховувати на пенсійні виплати від держави. В якому розмірі (зважаючи на проблеми, які переживає наша пенсійна система), то вже інша справа. Але бодай щось. Надто, коли ви – людина, котрій нині за 40. 

Де в Херсоні можна придбати хліб 13 березня

Пенсии и субсидии: нет баланса

«Почему субсидия не покрывает всю сумму за отопление?»

Тариф за газтрубу снизили на 22 копейки. А платёж вырос...

Как платить за воду: одной суммой или двумя?