«Язык до Киева доведёт»

Автор: Альона ГРЕБЕНЮК06 Декабря 2017 15:49

Саме досконале знання кримськотатарської мови й «довело» юну херсонку Лідію Полянську до роботи в столиці на радіо «Мейдан»

Вона – звичайна україночка, яка прикладом своїх знань нагадала викарбувані в століттях мудрі слова Тараса Шевченка: «Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь...». Ми запросили Ліду до редакції «Гривни», коли вона всього на кілька днів завітала до Херсона.

Лідо, як так сталося, що ви обрали вивчати саме кримсько-татарську мову? Мабуть, у вас була схильність до вивчення іноземних мов іще зі школи?

- Ще з класу четвертого стало зрозуміло, що навчатися за математичним напрямку я не піду. А от ви-вчення мов давалося досить легко, та й із англійською ніколи не було проблем. Але мені хотілося вивчити мову якусь іншу. Наприклад, німецька, італійська, французька були досить популярними. Та мене приваблював Схід, культурою якого я цікавилася ще з дитинства. В мене були періоди, коли я захоплювалася Єгиптом, Китаєм, Індією. Потім зацікавилася Туреччиною, Османською імперією. І, власне, цей період припав на мій 11-й клас. Тому й захотілося вивчити саме східну мову. Тож я подавала документи на вступ до вишів на три мови: перську, арабську та кримськотатарську. Останню викладали лише в Таврійському національному університеті імені Вернадського, що в Сімферополі в Криму (зараз це вже, на жаль, Кримський федеральний університет). Тоді був 2012 рік, і ніякої мови про анексію Криму не могло й бути. В результаті на турецьку мову я не пройшла на бюджетне навчання, від арабської відмовилася сама, віддавши перевагу кримськотатарській. Отже, зійшлися всі зірки, і я поїхала до Криму навчатися на бюджетній основі.

- І багато було україночок із таким бажанням вивчати кримськотатарську?

- Я була єдиною українкою на кафедрі кримськотатарської мови та літератури в університеті! Причому за всі десять років існування кафедри. І в мене був шок! Але мене, дівчину з херсонських степів, настільки тепло зустріли, що я й не сподівалася! Дуже запам’яталася посвята в студенти, яка відбувалася в горах у печерному місті Чуфут-Кале під Бахчисараєм, із яким пов’язане становлення народності кримських татар. Там знаходиться історичне місце – «Зинджирли медресе» – один із найстаріших на-вчальних закладів не тільки в Криму, але й на території всієї Східної Європи. Це була мусульманська школа, в якій отримували освіту кримські хани. Назву заклад отримав через те, що над вхідними дверима висить ланцюг, завдяки якому кожен, хто входить у медресе, змушений схиляти голову. Це прояв поваги до знань, які там давали. Тож це місце було дуже символічним для посвяти в студенти.

Дуже запам’яталося перше для мене свято Курбан-байрам. Нам на кафедру принесли два казани плову, дуже багато різних солодощів. І це було від душі!

А як же ви сприйняли перші заняття? Вони, напевно, були кримськотатарською…

- На першому курсі першого вересня я взагалі вперше почула цю мову. Перші два тижні були дуже важкими. З одного боку – мене тепло зустріли та намагалися допомогти, а з іншого – мені здавалося, що я взагалі ніколи не вивчу цю мову. І був занепад сил. Але мені почали допомагати одногрупники. Я зацікавилася. Саме тоді по-знайомилася з найкращою подругою – Хатідже. Вона була на курс старша, але ми дуже здружилися. Одного разу нам задали вивчити довгий складний вірш, і він зовсім мені не давався. Хатідже всю ніч надписувала значення кожного слова, щоб допомогти мені вивчити вірша! Також мені назавжди запам’яталася перша сесія. В мене були всі оцінки «відмінно», крім одного предмету. Мені дуже хотілось, щоб перша українка вийшла на підвищену стипендію в першому ж семестрі. Викладачі до мене ставилися як до інших студентів, без потурання. Тож, готуючись до іспиту з усної народної творчості кримських татар, я ночами вчила загадки, колискові кримсько-татарською. На іспиті я розповіла 30 загадок і 50 приказок, заспівала 3 колискові. Але викладачка сказала, що не може поставити «5», бо я не носій мови. Мовляв, я не знаю мову настільки, наскільки знають інші – з пелюшок. Це була єдина «4» з плюсом. Мені було трохи образливо, але я з розумінням поставилася до такого рішення.

Лідо, а ви ще тримаєте зв’язок із однокурсниками?

- Ми досі спілкуємося зі всіма однокурсниками. Зустрічалися й цього року в Криму. Дехто працює в місцевих ЗМІ на півострові. Підпадають під тиск окупаційної влади.

А чи відчували свободу кримські татари при Україні?

- Вперше 18 травня 2014 року в День депортації кримських татар народу заборонили проводити мітинги в пам’ять загиблих. Попередили, що будуть всіх оточувати. Тоді всі, хто зібрався, пішли до Ак-Мечеті в Сімферополі. Колони йшли у супроводі спецпризначенців. Над мечеттю кружляли вертольоти. Я в той день спеціально поїхала до Криму, щоб бути разом із друзями, підтримати їх.

Ви в той час уже перевелися до іншого вишу, на материковій Україні?

- Коли в Криму відбувся так званий референдум у 2014 році, вже в квітні я перевелася до Києва. Це був кінець другого курсу. Таке рішення, в першу чергу, прийняли мої батьки. Я не хотіла, бо вже мала друзів. Я написала запит у Київ у Національний університет імені Шевченка, де викладали турецьку мову (вона хоч трохи схожа на кримськотатарську). Адже більше ніде не навчали кримськотатарській. Несподівано для мене відразу прийшов наказ, що мене переведено. Я переїхала одна з перших. Це був абсолютно інший рівень викладання, інші люди, інші предмет і мова. За рахунок тих студентів, які перевелися з Криму та Луганська, група збільшилася вдвічі, з 6 до 12 студентів. Нас прийняли на бюджетне навчання, але на магістратуру ні-хто бюджетних місць не додав (за виключенням одного – одна новенька знала турецьку мову ідеально). В мене було 9 предметів академріз-ниці з мови, якої я абсолютно не знала. Це був шок! До речі, коли я була вже на третьому курсі цього університету, то тільки-но відкрилася спеціалізація у виші – кримськотатарська мова та література. Зараз перед нашим випуском постала проблема: ми досі не знаємо, що в нас буде написано в дипломі. За останні два роки, поки я навчаюся на магістратурі, освітня система змінювалася двічі. Минулому випуску дали диплом перекладача-філолога, роком раніше – знавця-перекладача. Ми обрали спеціалізацію «перекладач». А нам можуть написати «викладач». Але де викладати? Щоб в університеті, то потрібно закінчувати аспірантуру.

Лідо, нині ви поєднуєте й на-вчання, й роботу…

- Так, працюю на радіо «Мейдан» – це перша кримськотатарська радіостанція. Належить вона до приватного холдінгу (телерадіокомпанії). В 2014-му телеканалу АТР не продовжили ліцензію в Криму. І колектив перемістився на материкову Україну. Питання мови в кримських татар стоїть досить гостро. Адже мова втрачається. Багато сімей не розмовляють вдома на своїй рідній мові. З кола моїх знайомих, а це кілька сотень кримських татар, добре знають свою мову, мабуть, чоловік десять.

Цікаво: українка несе культуру національної мови для кримських татар. Лідо, а які відгуки носіїв мови про чистоту вашої вимови та знання кримськотатарської? Адже на радіо має бути гарна чітка вимова…

- У мене від початку літературний рівень знань, тож мені не вистачає побутової. Та й вона різна: поділяється на діалекти. Але гості й слухачі задоволені нашим спілкуванням.

А чи велика аудиторія на вашому радіо?
- Наше радіомовлення охоплює Херсонщину (радіохвиля101,4FM), Крим (радіохвиля 90,8FM). Та через російські заглушки радіо ловить не всюди. Київ та інші міста нас слухають через Інтернет. А нещодавно я дізналася, що ми відомі й у Туреччині. Відгуки отримуємо в соцмережі, де також є наші сторінки. В радіостудію нам телефонують під час прямого ефіру. В мене особисто щоденно 5 годин ефіру. Це ранкове розважальне шоу, зустрічі з різними гостями – істориками, політиками, молодіжними організаціями, відомими людьми (наприклад, чоловік співачки Джамали, Сеіт-Бекір Сулейманов; Ельзара Баталова – заслужена артистка України та Криму). Наша музика – це сучасна кримськотатарська, турецька і не менше 25% – української. Щоп’ятниці ранковий ефір – релігійний. Також із 13:00 до 15:00 кожного дня – програма щасливих миттєвостей. У той час ми приймаємо дзвінки, в основному – з Криму, Києва. Передаємо привітання з різних нагод, слухачі замовляють музику тощо. Зараз займаємося перекладом і озвученням мультфільмів і фільмів на кримськотатарську мову. В радіоефірі розповідаємо діткам народні казки.

Як ви взагалі потрапили в журналістику?

- Я закінчила 4-й курс університету й не могла сидіти без діла. Друзі сказали, що телеканал АТР шукає журналістів новин, які знають кримськотатарську мову. Не дивлячись на те, що я не мала досвіду роботи в журналістиці, не навчалася цій спеціальності, мене взяли й одразу відправили в якості стажера на зйомку в Меджліс. Коли я зустрілася там із Лілею Буджуровою – однією з відомих фігур у кримськотатарському суспільстві, поетесою, Рефатом Чубаровим – політичним діячем, яких я бачила лише на телеекрані, то зрозуміла, що це моє. Потім мене відправили на зйомку в Міністерство іноземних справ. Там як раз презентували збірки Тараса Шевченка арабською мовою – це був мій перший сюжет. Взагалі, робота в новинах – це постійна непередбачуваність! Це ненормований графік. Було таке, що я відпрацювала тиждень, потім мене відправили у відрядження на вихідні. Тільки приїхала додому в понеділок, як мене витягають із-під ковдри: обвалився Шулявський міст у Києві. І при цьому в мене навчання в університеті. 8 місяців я працювала як журналіст новин, потім мені запропонували вести ранкову розважальну програму. Хоча в мене взагалі не було відповідного досвіду. Моя напарниця працювала в ефірі кримськотатарською мовою, а я українською. Таким чином ми хотіли залучити українську аудиторію. Цей досвід дуже цінний для мене: я вмію працювати як журналіст, знімати як оператор, монтувати сюжет. Тепер, працюючи на радіо, я освоюю ще одну професію. Це великий багаж знань! Певний досвід навіть для особистісного розвитку.

Тобто своє майбутнє ви бачите не в викладанні мови?

- Мені подобається робота в ЗМІ, я відчуваю, що це моє. Я працювала журналістом під час проведення Євробачення, познайомилася з різними іноземцями. Ми й досі тримаємо зв’язок. До речі, один семестр я навчалася в університеті в Туреччині. З того часу підтримую стосунки зі студентами з Грузії та Польщі. Зараз беру участь у молодіжній освітній платформі, де відбуваються зустрічі з відомими сучасними письменниками, спортсменами, режисерами, журналістами.

Лідо, дякую за цікаву бесіду. Бажаю вам тільки найкращого в житті! Сподіваюсь, у вас є добрі слова для читачів «Гривни». Побажайте кримськотатарською.

- Сайгъылы «Гривна» газетасынынъ окъуйыджылары! Мен сизге бахтлы олмагъа тилеййим. Эр куньде яхшы бир шей тапмакъ тырышмага, сизнинъ этрафында тек яхшы инсанлар олсун. Ич бир шейге бакъмадан – эр шей яхшы оладжагъына инанынъыз! Эль-эльде бир эр шей япабиледжекъмиз!

Шановні читачі газети «Гривна»! Я бажаю вам бути щасливими. Намагайтеся знайти добро в кожному дні, і нехай вас оточують тільки хороші люди. Незважаючи ні на що – вірте в краще! Пліч-о-пліч ми все зможемо зробити!